.
зачаруй мене, знову зваб,
приголомш аж до німоти,
щоб не бачила явних вад,
мастихіном розгладь мазки
на портреті (можливо — "ню"?),
оголи свою душу, хай
волелюбиться — відвернусь,
щоб змілів сум'яття ручай.
ти про мене забудь, сучи
із емоцій найтоншу нить:
під пісні зіркових лучин
перламутром її зміцни.
обережно сплітай слова
(ніжні квіти самотніх дум),
щоб душа їхня — вогньова! —
не загасла в нічнім саду.
як змережиш,
я хочу,
щоб
і мене
шал такий охопив:
зачаруй мене!
зваб!
і знов
приголомш
аж до німоти!
