Хоча й осінь снує павутиння,
Полтаво, ти ще зовсім молода!
У Ворсклі твоїй блакитно-синя
Безкраю хлюпочеться вода.
У тобі, жевріє вогник надії,
У тобі, мої печалі, всі мої жалі…
Там де ти, там стежечка до мрії,
Там життєві вирують кораблі…
У житті омани безліч й болі,
Але поезія полонить мою душу.
Музу хочу знайти в новому колі,
Та нині сам творити мушу.
Осінь, дерева в барви одяглися,
Хризантеми розпускають цвіт…
Та лиш берізка – красуня білолиця
Милується у сяйві твоїх юних літ!
