...(Тяжкий подих)... Коротше слухай. Тобто читай.
Вчорашня прогулянка почалась як завжди. Ми знову гуляли парком.
До речі почули першого весняного соловя! Знаю: вночі та ще й на морозі, де б йому там взятися.
Але це точно був соловей. Лункі співи весни ні з чим не сплутаєш.
Так от. Було гарно. І хоч вона була трохи не в гуморі (сімейні обставини), проте всеодно
розповідала і розповідала. Ну ти знаєш... Жінки...
Хм) Коли нагнулася до свого песика я помітив шматочок величезного,
кольорового тату на спині. Точніше поперек і трохи нижче, ти знаєш про що я)
Зробив вигляд ніби нічого не трапилось.
Далі, намотуючи останнє коло в парку, зустрічаємо запеханого міліціонера.
Представивши посвідчення, він вічливо попросив мою супутницю побути понятою.
(Всего 5-10 минут, пожалуйта. Ночь, никого немогу найти)
Ну і вона погодилась. Тим більше дільниця була прямо за рогом (Дитяча кімната міліції).
Штука в тому, що якесь неповнолітнє дівча кинули її "знайомі". Менти взяли її з
двома пакетами трави. Довго розповідати. Слідча - жінка, дві поняті - жінки.
Оскільки вона ще дитина - так треба. (Потерпівшу і двох понятих звати Вікторіями. Смішно, еге?)
5-10 хвилин розтягнулися на трохи більш, як годину. І це о 12-й ночі!
Та все не так погано. Нас напоїли чаєм... Зеленим... Без цукру... Фу!
Ну і все. Міліціянти виявились нормальними мужиками. Один мені навіть маленьку
екскурсію провів. Показав кімнату, де з потерпівшими дітьми працюють психологи:
по всім куткам камери, купа мяких іграшок, світло-блакитні стіни, іграшковий килим.
І ще він нагородив понятих шоколадками. За громадянську солідарність.
Словом, непогано. Втім дівчину це не врятувало. Якщо не знайдуть її "знайомих", світить
умовне і виженуть з універу. Бідолага. Йдучи до будинку я запитав: "Я можу це розцінювати як наше перше побачення?"
(ну миж всетаки пили чай, я не знаю... ну якось так),
на що вона весело розсміялась. Та і я не без посмішки.
І хоч Віка й писала мені ще там, щоб я йшов, бо не встигну
в гуртожиток і що це надовго... Ну, слухай, якби ти зробив? Ну от і я так само.
Як можна було залишити її в "Ментовці", не провівши до дому. Та ще й в таку пору. Який я тоді мужик???
Ну і звичайно, вже біля підїзду отримав солодку подяку. Ну ти зрозумів.
В гуртожиток я звісно спізнився, але не пожалів ні про жодну секунду того вечора.
І ще довго крокувавши містом, облизував губи, смакуючи дотик.
Ось так.
P.S. Вибач, що без апострофів. Мені впадло)
