Пишу тобі листа, мій милий,
Бо серце хочу я відкрити,
Бо вже не маю більше сили,
Щоб ще без тебе день прожити.
З тобою втратила я гордість,
Яка мене давно ламала,
Й мені погано, бо сьогодні
Я ще тебе не цілувала.
Я б за тобою полетіла
У синє небо - лиш би крила.
Я чую крик душі і тіла,
Бо ще так сильно не любила.
Я за тобою скочу в прірву,
Щоб там навіки залишитись,
Щоб зберегти надію й віру,
Що ти мені ще будеш снитись.
Коли приїдеш - я не знаю,
Рахую я години болю...
Якби ти знав, як я скучаю
За днем, проведеним з тобою.
Та що ж? - від мене ти далеко,
Але розлука нас єднає,
І з кожним днем я, мов лелека
Без крил у небі, помираю.
Напевно ти уже читаєш
Рядки, написані від серця,
А я сумую і чекаю,
Коли до мене повернешся.
Уже закінчую писати,
Бо кров у жилах б'є фонтаном...
В словах не можу передати,
Як я люблю тебе, коханий.
//5.08.08//
"Я к вам пишу – чего же боле?
Что я могу еще сказать?
................
Когда б надежду я имела
Хоть редко, хоть в неделю раз
В деревне нашей видеть вас,
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, и потом
Все думать, думать об одном
И день и ночь до новой встречи."
Класс! Почуття і образ закоханої Татьяни проходить крізь століття
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж якось не по собі 
Дякую за розуміння 
