Пообідати збирались роботяги браві.
– Ще якби для апетиту якоїсь «приправи».
– Воно й можна, та якби ж то – дешево й сердито.
– Ну, то значить доведеться в аптеку сходити.
Довго нічого гадати, то ж послали братці
молодого делегата в пижиковій шапці.
А йому ну так вже стало соромно питати –
стограмових шість флаконів до поїдку брати.
– Та мене в селі просили, щоби їм дістав я
від хвороби отієї «сталін», «сталь»…
– Вам «Стальник»?
Хай лікуються старенькі. Та тепер закони –
в одні руки продавати лиш по два флакони.
– Що ж, й за це спасибі скажуть. Ліки це відмінні.
Не зізнався, що клієнтів шестеро на зміні.
Довелося мандрувати іншому гінцеві:
куртку, шапку і негайно – на об’єкт кінцевий.
Хутко й третього послали. Вже ж обідать хочуть.
Повернувся й той з напитком – з ліками. Й регоче!
– Нас аптекарка за пижик враз розшифрувала.
– Хлопці-хлопці! Ви б хоч шапку іншу одягали!
Це вже точно що не буде у вас геморою,
та гарненько стережіться, не було б запою!
оце такі формальності в тих аптеках, ОДРАЗУ Б І ВИДАЛА 6 ФЛАКОНІВ -добре ж знає для чого їм... думаю, пане Олександре, це чиста бувальщина у крайньому разі - схоже... отже, достеменна картина вийшла...
Я,Олександре, на Півночі працював вкінці вісімдесятих. Товарний дефіцит пам"ятаєш, а там нераз викидали у крамницях і ми, коли попадали, купляли все і побагато, аби і з друзями поділитися, що були на вахті, часом навіть не знаючи що купуєш, бо черги були такі шалені - лишень б щось купити. От і я одного разу після нічної зміни дивлюсь щось в крамницю завезли - забіг, пропхався, купив одразу 5 упаковок по 12 флаконів кожна якоїсь синьої рідини з хитроумною назвою. Вечором прийшли хлопці, роздивились, аж то засіб для укріплення волосся і ніхто з друзів брати не захотів, на зміні питаю у одного знайомого з Тольяті, якого у черзі бачив, чого той засіб так швидко розбирали. А ти не знаєш? - питає той, давай сюди, там же 70% спирту і відкупив у мене 4 упаковки, а одну я дружині все ж довіз. Але як його пити незнаю, бо я люблю нашу чистеньку