Щось містичне у повітрі,
Воно густе, неначе кров.
У ньому плавають примари,
Які ожити хочуть знов.
Неначе ожили дерева,
І звір, що вийшов з-під гілля,
Завив на повний дикий місяць,
Відчувши поряд смак життя.
І світло відблисків не має
В густому мороці води.
У ній побачив звір обличчя.
І він таким був не завжди...
Приречений на це прокляття
Звір втік подалі від людей.
Під місяцем він досі вірить,
Що облич свій колись знайде.
