Епізод перший.
"Я йду в глибокий астрал... Не хочу більше страждати від байдужості тих, кому я вірив... Блок поставлено... Я йду і не знаю, чи повернусь... Досить з мене!"
СМСку відправлено, прийшло повідомлення про доставку. Тепер головне не відзиватись, і робити вигляд, що мене нема дома. Це найважче. Принаймні, у мене є кілька тижнів, поки "друзі" схаменуться, а там можна й до Гані перебратись.
Після чергового приступу істерії спрацював захист свідомості, організм сам знайшов вихід з критичного положення – за допомогою зовнішньої енергії навколо поставлено потужний екран, він вбереже від стороннього проникнення, Марія не відчує більш моїх емоцій, як і я її... А так раніш пишався, що між нами сильний зв'язок!
Як я помилявся. Людині властиво помилятись, особливо таким як ми, людям наділеним великими можливостями, які змушені ховати. Марії легше, бабкою переданий пакет інформації добре прижився в молодому організмі, а я ... все основано на вірі, сильній вірі в себе та свої здібності, я ж вірю тільки в те, що роблю.
Не хочу копатись в собі, не хочу робити минулі помилки, коли посилав подібний текст повідомлення в Одесі. Тоді було розчарування в житті, друзях. Зараз, зараз важко щось пояснити, в свідомості повна глухота, важливо не зациклюватись над оволодіванням загальним фоном, не реагувати на зовнішні подразники... згадався сплеск емоцій, коли Тартюф наважився цитувати Висоцького. Гидко і прикро, правда він вже боїться зі мною загризатись,
напевне відчув на собі мою агресію.
Передчуваю труднощі. Я ніколи не був любителем самотності, особливо зараз вона мене мало вабить. Але вихід є. Не буду на цьому зациклюватись, навколо мене багато друзів, які виникають поруч варто мені тільки утворити півморок в кімнаті, і вони поруч. Тут і вірний Гаврський владика, і дві його вірні та кохаючі дружини – вони завжди готові розділити зі мною моє ложе, тільки я цим не користуюсь – друзі для мене не мають статі. Так не мають статі, як не мають статі видумані тобою персонажі чи стосунки... але досить з мене стриманих криків, які все одно ніхто не почує, і вривання в мої володіння не проханих гостей. Чудес не буває, як і безкорисної дружби в наших сірих буднях. Бідний Станіславський, його легендарна фраза "не вірю" стала девізом на моєму щиті, омитому сльозами та кров'ю.
Більш не буде абсолютної віри в щирість та чистоту стосунків. Давно пора звикати, що такі як я не приживаються в цьому сірому болоті, а шукати подібних себе, даремна трата часу і коштів, з останнім особливі проблеми. Більш не буде абсолютної віри в дружбу і друзям. Мимоволі і найщиріші друзі стають зрадниками, зрадниками того знання і твоїх думок; зрада в байдужості до почуттів, що нуртують в тобі. Ось в чому вина всіх, і в першу чергу моя власна – гіркого досвіду було не достатньо, потрібно було ще раз обпектись, щоб бути готовим до переходу в іншу сферу життя. Самих досконалих людей можна перехвалити, а Марія далеко не досконала. Я перехвалив нашу дружбу, наші взаємини, наш психологічний зв'язок. Більш подібного не буде, я людина абсолюту, абсолютна віра перейшла в абсолютну байдужість.
У вухах гримить "Рамштайн". Якраз під такий настрій, музика не тільки задовольняє мої естетичні почуття, ще й виступає буфером між емоційним фоном народу, суспільства, що має назву "сіра маса", як і чорні окуляри, що не дають людям побачити презирство і сміх в моїх очах. По відчуттям я не встигав на собаку 19.08, наступна тільки через годину. З платформи на Бочаговку видно як поспішають пасажири, мені ж не варто – можна розлити безбарвний трунок, під гордою назвою "Джин Тонік". Дощ не стане на заваді, на мені товста "косуха" на ногах "берци", не промокну. Ось тільки краплі дощу лишають на склі окуляр потьоки, вони мені завадили помітить охоронця на платформі. Я люблю над ними познущатись. Витираючи вологу з окуляр, між намаганням упросить дозволу піднятись, на межі емоцій змусив подати руку, і допомогти вилізти. Я б ще встигав влізти до вагону, але не хочу стояти в "поту та нервах" людей, в добавок в пляшці ще половина випивки, а потім ще й кава.
Все відбулось дуже швидко – вздовж вагонів бігла дівчина, видно людей в тамбурах було надто багато, щоб вона могла зайти до вагону, і шукала більш вільніший. Поруч зі мною не втрималась на ногах, і ... мало не впала між вагоном та пероном. Мені пощастило перехопити її, і притиснувши до себе не дав затягнути під вагон – потяг рушив.
"Пустіть мене! – почувся холодний голос, дівчина була мого улюбленого росту. – Я із – за вас не встигла на електричку." – мені довелось розчепити обійми, але не від її прохання – таку маленьку фігурку тримати в обіймах одне задоволення, а від хвилі холоду, що йшов від неї. – "Із – за мене ви не попали на той світ, а таким дівчатам, як ви, там не місце!" – з під її окуляр пронизав погляд сповнений сарказму і холоду. – "А може я туди саме і збиралась!" – "Тільки не при мені!" – козирок добре захищав від дощу, лавки були сухі. Гнівно мене окинувши поглядом дівчина першою сіла, не буду їй заважати, іронія і сарказм, речі які найбільш не люблю, особливо холод.
Саме холод від неї і змушував мене кілька раз кинути в її бік вивчаючі погляди. Мрія кожного чоловіка – крім низького росту, дівчина мала досконалу фігуру.
Вдягнута як більшість готів – довгий чорний шкіряний плащ, високі "стіли", чорні джинси, вони вигідно окреслювали стрункість ніг. Мокре волосся кольору вороньочаго крила, важкою шапкою спадало на плечі. Як на мій погляд їй років сімнадцять, як шкода, що я не рішучий, і не в моїх силах продовжити знайомство, в добавок, а це відчутно, дівчина не схильна його продовжувати. Гру "Рамштайна" урвав приспів з "Антихриста" Арії, такий гучний, що дівчина здивовано поглянула у мій бік, навіть не дивлячись на екран телефону, знаю хто дзвонить.
"Да, Медвідь!" – "Полковник, де ти?" – "Чекаю собаку на Святоші." – "Коли будеш Ірапені, набери мене." – "Медвідь, собака в 20.00, не вже важко порахувати коли я буду." – "Добре, чекаю там же." – і пішли гудки відбою. Медвідь мав привести людей для гри, одне з моїх захоплень створення рольових ігор по системі "Ери". Зараз я наважився вести гру з великою кількістю персонажів, Медвідь мав набрати команду, пояснивши основу гри, моє ж завдання донести головну інформацію. Тут було ще одне, була надія знайти дівчину, хай молоду, але дівчину. З моїми силами, я швидко її привчу до себе.
Порожню пляшку кинуто до смітника. Лишається час на каву. Проходячи мимо дівчини виразно показав знак – пропозицію випити пива, що перетворився на знак випити кави, вона холодно хитнула в згоду головою. Коли пластиковий стаканчик опинився в неї, вона його обхопила обома руками, стиснувши нервово – довгими пальцями. До приходу собаки так і сиділи, один біля одного. Звідки я міг знати, що вона любить "Мак Каву"? і тільки холод по ногам. Нам вдалось сісти, і це після розриву, і спокійно доїхати до Ірапеня. Тільки вискочили на платформу як дівчина зникла серед натовпу.
Біля постійної точки з кавою знайома група людей. Макс, що більш схожий на трансвестіта, а не на Цоя – як правило, про перше я мовчу, і підтримую другу версію; дві дівчини, і Медвідь. Кава на всіх, і ми сіли – стали на огорожу, біля обеліску загиблим. Познайомився з тими кого не знав, дівчата надто молоді, але в очах захват, не дивно, косуха, берци, чорна футболка, ще й Медвідь міг наговорити багато про мене; він попередив, що має підійти ще одна дівчина.
Фрази стислі та обширі, голос тихий, знайомим доводиться тісниш мене обступить, вільно читаю сферу кожного, чисті та дитячі. Тільки над Медведем майорів легкий захист, моя робота, не хочу, щоб він постраждав від чужого впливу. Під другу каву підходжу до конкретики – умови гри, мій графік, палке бажання юнаків та дівчат грати, приводять до рішення почати гру проти суботи, точніше в п'ятницю, і грати до вечора неділі. Я запевнив, що буде де заночувати, що й поїсти буде що. Тільки заявив, щоб запаслись сигаретами та кавою.
По ногам так відчутно майнуло холодом, що мало не впав. Поверх голів помітив знайому постать – струнка постать під чорним плащем. По мені ковзнули холодним поглядом, холодні руки пороздавали каву, по запаху "Чорна карта".
"Полковнику, це Кьяра!" – "Дуже приємно! – галантно схилив голову, у відповідь тиху фразу про радість від знайомства. – Ви знайомі з рольовими іграми?" – "В загальних рисах, знаю "Маскарад упирів", "Еру", знаю сюжетні на полігонах." – "Не погано, - це ж було чудовим. – Є мій сюжет по "Ері", починаємо цієї п'ятниці." – "Прекрасно, - допила каву. – Я здзвонюсь з Медведем, і вточню час і місце зустрічі." – махнувши на прощання рукою, пішла. Для сторонніх це виглядало нормально, я ж ледве зігрівся. Чому від неї йде такий холод?
Це була п'ята СМСка від Марії. Як і інші, не прочитана, і ще з десяток не прийнятих дзвінків, тільки по вібрації визначаю, що мені дзвонили. Поки вимикати телефон не можу, може сестра дзвонити.
Дома було трохи важче. Але відпала потреба в спілкуванні, абсолютно відпала, тільки звідки я знаю, коли Марія приходить, і встигаю накрити монітор комп'ютера і вимкнути телевізор. Мені не важко посидіти кілька хвилин в темряві, поки Марія і її діти, чи чоловік ходять навколо будинку. Вони отямились так серйозно в четвер. Вже не так тривожить луна в кімнаті, вже не так тривожно без спілкування. До доброго людина звикає швидко, відвикає ж болісно, а мені просто байдуже, як і до всіх інших кого я знаю або не знаю, де й поділась та потреба в постійному спілкуванні. Це й погубило нашу дружбу, це та абсолютна віра в дружбу, довіра до Марії. Надто близькою була наша дружба, це і при наших то можливостях. Зараз же вона просто не в силах подолати мій блок, я тільки потім читаю сліди від її переживань, і не озвучених запитань, хвилювань, які лишила при собі. На підтримку блоку йде багато сил, воно й добре, мої очі давно не були такими сухими як зараз, а на душі так легко, стан самозаглиблення не дає розслабитись і почати йти на пси. Сам по натурі анонімний псих, що вдало приховую під маскою байдужості, а від зривів потім стає... ні не соромно – гидко.
П'ятниця. Всі зібрались біля постійної точки з кавою та ход – догами. По порції кави на всіх, Кьяра ніби передбачила мою появу, кава для мене вже була готова; не дивлячись на холод рук, напій був гарячим. Потім знайомий таксист довіз нас до мого будинку, заплатив повну суму. Нових знайомих дивувало все в моїх володіннях – кількість книжок, відкрита швейна машинка, шматки шкіри, і недошитий шкіряний жилет. Медвідь, Кьяра швидко виклали на столик пакети з кавою, печивом, сигарети. Ніхто поки їсти не хотів, за кілька хвилин всі зайняли місця в кімнаті. Свої робочі папери, книжку розклав на робочому столі, власне з нього буду вести гру. Звично набив люльку тютюном, змусив себе заспокоїтись – пронизливий погляд Кьяри починав бентежити, набрав менторського вигляду, і почав пояснювати суть гри, потім роздав аркуші чистого паперу, ручки. Два гравці обрали собі вже готові персонажі, трьох мали генерувати по анкеті.
Гра йшла повним ходом. Мені не доводилось нічого записувати по ходу сюжету, я б просто не встиг за розвитком подій; а дії своїх персонажів давно обдумано, як і можливості коротко розписані в картах персонажу. Важче було з Кьярою, по ходу сюжету мій персонаж закохався в свою помічницю, і доводилось говорити слова кохання, по суті залицятись, у відповідь чулись холодні відмовки, а коли настала сюжетна ніч вона прийшла до мого намету... довелось, щоб не втратить марку Майстра гри, підтримати сюжет, розігрувати нічні забави, уникаючи поглядів дівчат – вони забули, що Майстер гри істота без статева.
А за два тижні я перший раз зустрів Кьяру на вокзалі. Вона вийшла з приміщення і наші погляди пересіклись не дивлячись на те, що на обох чорні окуляри. "Вітаю, я думав з ким випити сьогодні кави." – "Привіт, якщо ти пригостиш..." – холодно відповіла дівчина.
Коли не прислухатись до своїх відчуттів і сприймати за нормальну дівчину, з нею можна знайти спільну мову, відчувалось, що вона багато читала (а це для мене дивно, в наш час і дівчина з книжкою) яка знає Ремарка, Гашека, Екзюпері, знається на живописі. Вона мала звичку говорити менторським тоном, як я, а просто розказувати, ніби на уроці; важко в холодному голосі відчути реакцію на прочитане. Так було і на всі інші зустрічі, які після третього разу перестали бути для мене раптовими – за кілька хвилин до зустрічі по ногам проходила хвиля холоду. Саме це, відчуття холоду, абсолютної байдужості до оточення, холодного цинізму, і ставало на заваді зробити наші стосунки більш тіснішими. З іншого боку, втрата друзів, повна зневіра в їхньому існуванні, співпала з впертим бажанням знайти дівчину. А Кьяра мені подобалась, дуже подобалась, і спільну мову вже знайшли і наші зустрічі почали нагадувати побачення після кількох подарованих мною букетів квітів.
П'ятниця, кінець місяця, нам на роботі видали зарплату, ставка, не багато, але приємно. На Святоші взяв букет квітів. Виникала вперта думка запросити дівчину до себе, ставало холодно блукати ночами по місту, я ледве встигав забігти додому, щоб взяти з собою сніданок і обід. А дома і рідні стіни допоможуть.
Холодна вдячність за букет троянд, вперте враження, що вона знала про квіти, але не хотіла ображати цим знанням. "Надійшла пропозиція, взяти пляшку чогось міцнішого за каву, і поїхати до мене." – наслідуючи голос великого вождя народів, запропонував дівчині. Пропозицію було прийнято холодним кивком, від якого все бажання гостини пройшло, та виходу не було... В "Юпітері" зупинились на Кагорі, давно не пив, хоч від цього радість, докупили сигарети, а знайомий таксист довіз додому.
Встановились дивні стосунки. Кьяра холодно погодилась зі мною зустрічатись вже як моя дівчина, наш перший поцілунок обпік холодом космосу, а її фраза: – "Ти ж не віриш в любов." – на довго вибила з колії. Стосунки на рівні психологічного зриву, стосунки на рівні фізичного відчуття холоду, відчуття цинічного погляду, сарказму на всі слова захоплення її красою. Інколи вона лишалась в мене ночувати, самовільно обравши для ночівлі гостьовий диван в моїй кімнаті. В усьому ж іншому було прекрасно. Вона цілком перебрала на себе ведення мого скромного господарства, вже за тиждень кімнати важко було впізнати. Її зовсім не хвилювало, що воду доводиться носити з криниці, що сток в ванній кімнаті погано працює, що прати доводиться руками для чого необхідно гріти воду на плиті. Більш того, відремонтувала мій старий комп, на якому міг тільки писати, і то під постійним страхом зникнення інформації. Здавалось вона досконало вивчила мої звички та потреби, або... передбачала все. Кожного ранку міцний чай і два бутерброди, в рюкзак складено другий сніданок, обід, а поруч необхідна сума на дорогу, на сигарети і на каву.
За місяць подібних стосунків виникло багато запитань. Більш того, не зважаючи на всі негативи наших стосунків, мене вперто тягнуло до дівчини, і вже не раз прокляв свою не рішучість. Так хотілось обійняти її, пестить піддатливе дівоче тіло, зігріти своїм теплом, ніжністю. Так, кохати я не можу, але ж можу поважати, цінувати, і бути чесним в наших стосунках. Це бажання було таким сильним, що можна було б і не зважати на її холодність, байдужість і цинізм.
Середина місяця, нам видали тонажку. Дивна річ, з моменту нашого знайомства машин на складі максимум п'ятнадцять, а то й всі двадцять, не встигаємо пообідати, "женя" часто в милі. А від цього залежить наша тонажка; результат – в кишені майже дві тисячі. Думки я потратить цю суму з розумом, були легкими; з подувом холодного вітру вони й розвіялись. На зустріч виходила Кьяра. – "Кагору? Тонажку отримав." – "Взяла, хліб, сигарети, масло і сир." – коротко відповіла. Тонажка зникла в кишені її плаща, для мене вже звично, що вона повністю розпоряджається моїми коштами.
"Чому так виходить?" – випите вино приємно тьмарило свідомість, близькість дівчини зводила думки до одного. – "В тебе дуже відкрита біосфера. Хоча твій блок... він надто сильний для маскування своїх почуттів." – Від подиву я міг тільки коротко запитати: - "Як ти дізналась?" – "Я не люблю про подібні речі говорити." – холодно відповіла Кьяра, але я вже звик до її холодності. – "Не гарно виходить, у мене виникає враження, що ти знаєш про мене все, коли я нічого особливого про себе не розповідав." – "Ти хочеш знати про мене всю правду?" вона спромоглась вкласти в свій голос весь цинізм на який була здатна. – Боюсь, тобі вона не сподобається!" – "Правдою життя мене не злякаєш. Подібний зв'язок був тільки з Марією, та вона була моїм другом. Ти ж моя дівчина, і ми не можемо вічно ходить під руку... Є багато факторів, що ... " – "Заважають? Повторюю, тобі не сподобається, що ти почуєш!" – "А мені не звикати..." – Келихи наповнено, сигарети припалено. Я готовий почути ще одну історію зіпсованого життя, але я не міг подумати, що правда життя така жорстока.
Її звати Ольга, нік використовувала з свого ігрового персонажа. Вона виросла в забезпеченій сім'ї, та коли їй сповнилось десять років батько просто пішов з сім'ї, лишивши після себе двоповерховий будинок, дві машини, і повну обстановку. Мати Ольги, по натурі трудоголік, повністю віддалась роботі. Ольга сама закінчила середню школу з золотою медаллю, потім музичну, а в довершення – чорний пояс по айкідо. Дівчина мала все від самого народження, але з розумом ставилась до цього всього і не була розбалувана, як більшість її однолітків, що виросли в забезпечених сім'ях. Мати, фін директор російського представництва ТНК заправок, і постійно була в відрядженнях.
По закінченню школи Ольгу потягнуло на пригоди, авантюрна жилка була від батька. Не обмежена в коштах дівчина, вже маючи міжнародні права на всі класи, придбала дорожній байк "Крайслер", і примкнула до одної з байкерських банд, яких було багато по Україні.
Далі все було просто. Два роки вона мандрувала з бандою, об'їздивши мало не всю Україну, побувала за кордоном. Вона на собі відчула, що таке гарячий асфальт і бачила білу полосу на горизонті; дізналась, що таке відкритий горизонт, ширший ніж сягало око. А головне, вона зустріла першу дівочу любов. Король байкерів підкорив своєю ніжністю, красою, і силою. Вони планували одружитись, залишити дорогу, утворити сімю, народить дітей. Вже було повідомлено матір Ольги, та заспокоїлась і чекала на повернення блудної дочки...
Замість цього їй повідомили, що дочка в лікарні, з слідами чисельних побоїв, і групового зґвалтування. Два місяці Ольга провела в лікарні, не відповідаючи на чисельні запитання слідчих, вони шукали винуватців. Фізичні рани було заліковано швидко, мати не жаліла грошей, а от душевні...
Зміни в собі Ольга відчула як тільки лікарі вивели з психологічного ступору, спочатку медики все сприймали з подивом, Ользі загрожувала псих – лікарня; та досить швидко всі діагнози, висновки загубились в архівах обласної лікарні Києва, та в пам'яті лікарів, потім загубилась Ольга. І виникла Кьяра, холодна, цинічна, байдужа до всього, що її оточує. Холодна, і цинічна, завжди в довгому шкіряному пальто, не зважаючи на погоду, чорних джинсах, "стілах", та чорних окулярах. Мати дала час на реабілітацію, лишила на рахунку значну суму, і знову поїхала у відрядження, переставши втручатись в життя дочки. – "З Максом, Ванею, - продовжувала вже Ольга, - ми знайомі давно. Це можливо єдині люди з якими я хоч якось спілкуюсь. Вони багато про тебе розказували, але я ніяк не могла передбачити, що ти маєш можливості, про які так багато говориш під час гри." – "Ти вважала, що тільки ти ними володієш?" – "Ні... справа не в тому. Я багато читала, деякі з них розвила сама, легку телепатію, яснобачення. По всьому в тебе сильна енергетична структура, ти можеш і лікувати і вбивати, не погано оперуєш реальністю, сили було дуже ослаблено, зараз ти використовуєш їх менш ніж на половину." – В голосі було знання предмету, раніш це могло б і зацікавити, але не зараз. Правда життя виявилась гіркішою, ніж я міг передбачити, більш боліснішою. Я ніби на власні очі все бачив, знівечену любов, знівечену юність і почуття втоптані в багно. Після подібного в любого дах поїде, можливо й шок був причиною відкриття прихованих можливостей мозку та свідомості; та не це важливо. Зараз Ольга, як ніколи була близькою мені, вже не здавалась такою холодною, цинічною, в очах виникав то зникав вогонь життя. В довершення розповіді, ніби ставлячи крапку, вона закінчила: - "З тих пір я не вірю ні в любов ні в дружбу. Всі люди однакові, а тому й байдужі." – "В цьому у нас багато чого спільного... Я теж не вірю в любов і дружбу, а тому більш кохати нікого не можу. Але ти сподобалась мені, може нам варто разом подолати наш стан, і знайти один в одному своє щастя..." – "Тобі буде дуже важко зі мною, я нікого не підпускаю до себе, ти перший з ким я так близько спілкуюсь." – "Ти права, інколи терпіння в мене не вистачає, але я хочу надіятись, що цього разу в мене вийде." – "Ти хочеш, щоб я жила з тобою, без кохання, керуючись тільки твоїми поглядами на подібні стосунки? Адже ти вже давно все обдумав, хай не про мене." – "Чим погані стосунки, основані на довірі, повазі та чесності? Адже саме цього часто не вистачає в молодих парах. Я вже не говорю про вірність один одному." – Ольга холодно усміхнулась, самими кутиками уст. – "Ти і мені сподобався, я погано вірю в подібні стосунки, але варто спробувати, сам то ти не зможеш бути... Ось тільки з одною умовою. Каву варю я, коли захочеш попрощатись зі мною, тобі варто її просто не випити, і я зникну з твого життя." – "Але ж я псих..." – "Це мене мало хвилює, свою відповідь я тобі дала, все інше мене мало хвилює, справа тільки за тобою."
Після чого була перша наша близькість. Не сміливі пестощі, поцілунки. Мене вражала краса її тіла, тонкість талії, округлість грудей, ніжність та шовковистість шкіри, і легкий аромат дорогого парфюму. Та це тільки одна сторона медалі, з іншого боку – повна холодність, бездіяльність, а мені важко, не звично цілувати нерухомі уста, пестить холодне тіло, що не відповідало на самі вишукані пестощі, важко і боляче, я не звик задовольняти тільки себе. За нею ще. І так само як і перша. Інколи просто зціплював зуби, і намагався отримувати задоволення тільки сам. Все було б добре, можна було б звикнути й до цього, і знайти ключ до закритих почуттів і відчуттів Ольги, коли б не її цинізм. Вона могла після вишуканих пестощів, тихих, звабливих слів про красу її тіла, тихо запитати своїм холодним голосом: - "Ти кінчив?" – і отримавши відповідь, повернутись до мене спиною.
Коли подібне запитання пролунало в перше, це було як удар нижче поясу, боляче закололо в душі. На очах виникли не прохані сльози, а ранком кава погано лізла до горлянки. Це тільки посилило відчуття внутрішньої порожнечі, здавалось, вона вже капає з вух. Виникала думка, що Ользі байдуже до моїх почуттів, до всього чим я оточую її. Але ж така вона тільки дома, на прогулянках вона трохи інша...
Ще й Марія додає клопоту. Вона не раз намагалась зайти, та Ольга холодно говорила, що я поїхав з Києва, і не відомо коли повернусь. А моя рука все частіш тягнулась до телефону, частіш виникала думка про поспішність мого рішення порвати з нею. Та ображена гордість не давала набрати номер, я знав, що Марія готова любої миті відгукнутись на дзвінок, і примчить сюди. А при згадці про неї, образа піднімалась з глибин свідомості.
Чому тільки я можу все розуміти, натягувати на себе шкуру близьких мені людей, і добре розуміти причини чому вони такі зайняті. Марія не почула, чи не розуміла моїх слів про важливість для мене нашого спілкування, коли між нами тільки журнальний столик і виникає абсолютна відвертість. Все я розумію, коханий, молодий чоловік, велика родина, та тільки чому ніхто не робить спроб мене зрозуміти.
Подібні запитання нутрували в мені вже три місяці. Ми з Ольгою вже разом два місяці, стає холодно, Ганя нічого не придумала з котлом, і все частіш піднімає питання про зимівлю в неї, сестра поки не знає про мої стосунки з Ольгою, необхідно щось думати.
ID:
371067
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.10.2012 20:23:45
© дата внесення змiн: 21.10.2012 13:45:12
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
