Куди пішло моє натхнення?
Мабуть, блукає десь полями…
Закайдувавши одкровення,
Снує далеко десь над нами.
За що втекло з моїх думок?
А під пером слова завмерли…
Мабуть, десь рве сумних квіток,
Бо всі фантазії померли…
О Музо, де блукаєш ти?
Куди ведеш мене німою?
Куди без тебе мені йти?
До краю? Там, боюсь, не встою…
Куди втекло моє натхнення?
Мабуть, шукає десь лісами
Моє сумлінне одкровення,
І сипле гнівом та квітками…
Під шум прибою засинає
Безсила Муза, безталанна,
Під шепіт хвиль тихесенько згасає
Яскрава іскорка мого бажання…
Її так ніжно вітер колисає,
Пташки виконують пісень.
Так тихо й ніжно душу покидає,
Іде туди, де сходить день.
Так сумно й пусто без ідей,
Буденна сірь стягнула серце.
Натхнення десь блукає між людей.
Комусь далекому й чужому усміхнеться….
О, Музо, де блукаєш ти?
Куди босоніж, ще й зимою?
Куди без тебе мені йти?
До краю? Там, боюсь, не встою…
