У вир вже пустились літа
Вже й сім'я, дружиною стала,
Чого ж доля в неї сліпа?
Його не любила, його не кохала…
Через образу з іншим пішла
Доказати хотіла?.. дурна,
А щасливою так і не стала…
Сама для себе зосталась чужа.
Свій обов’язок гідно несе
З нелюбимим очі відкрила..
Привикла.. вже не пече
пів ночі не спала.. у Бога молила…
вже й забула про ласку і втіху
моральну і навіть фізичну,
живе.. заради дитячого сміху
життя малює картину вже звичну.
А він? А він спився…
В очах досі нерозуміння,
До самого низу скотився
Інший ідол.. своє поклоніння.
Вона хотіла, хотіла вернути!
Хотіла щасливо з ним жити
Ах…чому ж молодою так важко збагнути?
Пізно.. скотився.. почав уже пити…
Чому тоді йому не пробачила..
Звичайної бійки у барі ,
Як би ж свою долю побачила
Життя в спокуті і карі..
А тепер розум із серцем у вічній війні,
Вдень живе розумом – серцем вночі.
який правдивий і на жаль,дуже "дорослий " вірш. Вам ,молодим, писати б лірику щасливого кохання ,І НЕ ховати болю поміж рядків ...(це я так ,Олежику,бажаю тобі щастя ) .
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам за коментар, та люблю писати важкі, болючі ЖИТТЄВІ речі
