Я бачив сльози сотні душ,
Старанно по щоках лилася туш.
Чорнило всіх гріхів, страждань та марень,
Усі ті душі через очі вимивали.
Я бачив як ридали брехуни,
Вони мили брудні життя слізьми.
Жорстокістю покірні люди скромніші,
Вони ж не плакали усюди.
А горді робили всім скандал,
Вмивалися перед масами сльозами, як на карнавал.
Всі зрадники ридали кров’ю,
Такою чорною як може і від гною.
Коли ж ти проживеш моє,
Згадаєш письмо оце.
Я не просто згадую всі сльози,
Що люди пускали перед Богом.
Вони робили собі долю,
А потім у плачу, задихалися від болю.
Не треба, друзі, я не лютую,
Я тут застерігаю, якби інформую.
У кожного життя своє,
Та краще знати що і де.
Тому як сивий стариган,
Скажу таке я, молодь, Вам!
Дивіться Ви уважно за словами,
За вчинками і за думками.
Якщо ж невірним буде Ваш життєвий путь,
То очі ваші щастя слізьми заллють!
Не варто гнатися за владою та гордістю віків,
Я сам проплакав сотню днів.
Я знаю що таке прогнити,
І всі багатства людські загубити.
Вам краще вірити в добро,
І заздрощі втоптувати в багно!
Тож будьте Ви уважні,
На ЩАСТЯ СПРАГЛІ Й за мене кращі!
