Любителям гумору
Роблять ремонт у квартирі мої мама й тато,
Чомусь мене розмістили, де місця багато,
А самі в темнім куточку, ніхто їх не бачить,
Тільки стогін долинає, а він про щось значить.
А коли звели в кімнату, мене, тата й маму,
То життєві в нас пригоди, переросли у драму.
Так, година вже дев’ята, дітям треба спати,
Почав мене ще з вечора тато научати…
О дев’ятій питається: «Ти вже спиш, синочку?»
Кажу ні, не роздягнувся, ще не вдяг сорочку,
О десятій, знов питає, чи я засинаю,
Потім б’є, я так і досі, за що бив не знаю…
Другий день – новий «фонарик» і ніс – бараболя,
Така певно при ремонті буде в мене доля.
Я під вечір, як належить, став рано лягати,
В годин десять почав тато мене знов питати…
Чи ти спиш, бо вже година і пора вже спати,
Занімів я, хоч хотілось тата запитати…
«Поїхали! Він заснув вже!» - каже він до мами,
А я в тата питаюся: « А я можу з вами?»
