Я в дарунок любові засвітила світи.
Запросила дорожніх до душі увійти.
Полустанком була для прийдешніх усіх.
Зігрівала, горнулась, а величнішав гріх.
Своє сонячне серце я скришила навпіл,
Розсипала для всіх, лиш один не схотів:
Потоптався на крихтах, понівечив в землі.
Пригорнула, хотіла проростити в ріллі.
Озирнулась учора, а любов не зійшла.
У людей так буває: не зросла – як пройшла…
Озиваюсь здалеку:
- Мою нате, взамін…
Не назву вам за неї і найнижчих я цін.
Подарую усю, до краплинки сльози....
А суспільство сміялось:
- Нам таку не неси.
Без ціни кому ж треба?
- Так безцінна ж вона !.. -
Прокричала до неба, а в відгомін луна :
- Відчайдушну любов свою серцем прости.
Для коханого лише її жар засвіти.
