Сторінку перегорну, наче ляду
у ще одну тривогу прочиню.
Вдивлятимуся в тишу непроглядну,
вслухатимуся в темінь мовчазну.
Що оживе в картині невідомій -
невже та сама туга, та сама?
Все той же дощ, за винятком, що в домі
уже не пізня осінь, а зима?
Ну де ти є, ота моя годино,
що золотила сни вряди-годИ?
Мені життя дощами не вгодило,
хоч ти мені снігами догоди!
Широким пензлем білої завії
переміни усе у палімпсест -
нехай його по-новому засіє
зерном надії ямб чи анапест.
На берегах пожовклої сторінки,
напни рядка живого тятиву.
Щоб відштовхнувшись полетіти стрімко
з чорновика в дорогу чистову…
2011
́́́́́́
