Знаєте, навіть якби на дворі, було все одного кольору наприклад білого, як чистий листок паперу, чи помаранчевого, як сонце, або жовтого як лимон, я б все одно здогадався, що за вікном осінь…
Це специфічне відчуття її в крові, в голові, в усьому, навіть в поведінці своїй і оточуючих, я знаю…що за вікном осінь…вона зі сльозами, в мені кожного дня, вона з своїм небом в мені…вона…змушує кричати в чотирьох стінах, шукати себе в кожному закутку своє кімнати…вона…кожного прохолодного ранку підіймає мене з ліжка і палить своїм сонцем…вона кожного вечора веде мене до тебе, тому що саме ти моє спасіння, нехай хоча би на один день, на декілька годин, але ти моє спасіння… твої очі, незбагненні в них щось неймовірне, яке я ніколи не можу зловити, а навіть коли і зловлю, то не можу зрозуміти що це… Ти ніколи не вбиваєш, мою надію. Навпаки ти її підпалюєш своїм поглядом, і зігріваєш теплими руками, моє інколи холодне до цього світу серце, інколи байдуже до оточуючих.
Ти повна противага цій осені, з тобою я не шукаю себе, з тобою я це лише я, з тобою мені непотрібний більше ніхто, хіба що трішки осені на дні чашки чорної кави…хіба що трішки осені в твоїх очах…
Знаєте, навіть якби на дворі, було все одного кольору…