...ці залишки літа проростатимуть стигмами
в наших наживо спалених душах
я блюю на паркет гнилими римами
ти давишся дешевими японськими сушами...
така відстань між нами непевна
застає на одинці опівночі
ти цілуєш моє фото таємно
я стою на законах гендерної рівності...
але справа не в цьому і навіть не в тобі
авансом повіривши в теплу осінь
я виліковую сотні безглуздих фобій
чужого серця...тоді мені простоволосій
стає неймовірно легко і просто
заливати в порожню утробу хенесі
і мовчки розкручувати напхані літом папіроси...
пам"ятаю коли ми кохались з тобою у березні
ти ранком залишав на столі гроші...
...а далі життя затягнуло в рутину
ти став безнадійно досягнутою вершиною
і совість мовчить ми чекаємо вересня
можливо тоді ти "колишній" повернешся...
"авансом повіривши в теплу осінь
я виліковую сотні безглуздих фобій
чужого серця...тоді мені простоволосій
стає неймовірно легко і просто"
а це хоч до серця прикладай!
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сказать, что приятно удивлен - ничего не сказать. с первых строк поразила "оголенность" и "раскованность" стиха. циничное и отрешенное, пох*истическое повествования сильной героини
*техничный выстрел слова
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш-супер! 
