Маринка зайшла до квартири і почула лише тихенький говір телевізора з вітальні. «Хм… невже мама ще й досі його дивиться?» - з цією думкою вона заглянула до кімнати. Та вона дуже здивувалась, заставши там тата.
«А… Це ти! Ну я радий, що ти повернулась. Можна йти вже спати. Надобраніч» - він встав з дивану, протиснувся поряд з нею в двері і пішов до спальні. Маринка була збентеженою від його поведінки. Вона зайшла до своєї кімнати і зачинила за собою двері. В ній боролись стільки різних почуттів. Хоча частину з них дівчина дуже добре розуміла. Всередині щось пурхало, може метелики, а може і ні. Вона до відчаю боялась цього почуття. Маринка вже кохала, вперше… Цей досвід не приніс нічого хорошого: все закінчилось її стражданням.
Її друг познайомив Маринку з Льошею. Він був молодший від неї на два роки, та чимось так сподобався їй, що вона вирішила будь-якою ціною отримати його. Вона сприймала Льошу як дитину, з якою можна погратись. Маринка любила проводити час з ним, їй подобалось гуляти з ним, спілкуватись з ним. Та її дратувало, що вони дуже рідко бувають наодинці. Завжди вони були в компанії. Та з часом вона все ж таки домоглась свого. Всі друзі роз'їхались... Вони гуляли вдвох... Потім до них приєдналась спільна подруга. Насміялись, пожартували, поспілкувались про різне. Подруга скоро пішла додому. Вони залишились вдвох... Розмовляли... Між вустами залишились міліметри... Він чомусь нічого не робить... Не витримала... Розсміялась:
«Ну ти і плуг..."»
«Чого це я плуг?» – здивовано майже ображено запитав він. Посміхнувся своєю посмішкою з ямочками на щічках і поцілував її. Ніжно... Досить довго вони ось так сиділи на лавочці і смакували довгі поцілунки. Позамерзали. Коли Маринка прийшла додому, запищав мобільний, сповіщуючи про нове повідомлення.
«Забув тобі сказати дещо...» – прочитала вона на екрані свого телефону.
«Цікаво... Що?» – швидко надрукувала відповідь.
«Таке говорять в очі» – наступне повідомлення.
«Рішай сам"»
«Менше тексту... Давай зустічатись?» Вона здивувалась... Дуже. Давно вже ніхто про таке не питав. Просто ставили перед фактом. А тут запитав. «Мм... це так мило...» - подумала вона, вкладаючись в ліжко і засинаючи міцним сном.
Отак почались в її житті перші дійсно довгострокові стосунки. З’явились «Котики», «Зайчики», а найбільше вона любила називати його «Масіком». Та все було не так гладко, як хотілося б… Хронічна несумісність характерів постійно стикала їх між собою, поки хтось не уступав. Іноді це був він, іноді вона. Та все ж здебільшого уступала Маринка. І тоді в неї з’являлись такі думки:
«Може я і ідіотка... Але так хочеться просто побути наодинці з ним... Але ж фіг там! "Давай з друзями погуляємо!" Ну невже такі короткі стосунки можуть так швидко приїстись??? Таке відчуття, що ми зустрічаємось вже рік... Коли вже хочеться і відпочити один від одного... Погуляти з іншими... Мені завжди здавалось, що перші декілька місяців парочки не можуть існувати один без одного... А як виявилось... дуже навіть можна проіснувати... І не знаю, чи права тут жіноча присказка: "сама придумала - сама образилась".»
Льошик був власником і взагалі ні з ким не хотів її ділити, хоча і сам не дуже прагнув до зустрічей. Він ніколи не спішив дзвонити Маринці і пропонувати десь гуляти, лише погоджувався на її пропозиції. Та бували і чудові дні, коли вони існували в злагоді, майже увесь день. І тоді Маринка була невимовно щаслива. Та таких днів було дуже мало і негатив забивав ті рідкі моменти радості. Одного вечора ця вся образа вилилась на Льошу. Того дня їх друг захистив диплом на 5 і вони вирішили відсвяткувати добряче це діло. Змішувати шампанське з пивом виявилось не дуже гарною ідеєю і дівчину розвезло дуже сильно. Коли Льоша приєднався до друзів, Маринка була вже в добрячій кондиції. Компанія постійно змінювала місце своєї локації, вони переміщувались з під свого улюбленого супермаркету, де вони дуже багато проводили свого вільного часу, на набережну, яка також була місцем їх постійних прогулянок, то знову повертались під супермаркет. Отак по дорозі до супермаркету парочка відділилась від компанії і Маринка почала висловлювати свою невдоволеність їхніми стосунками.
«… але ж так не можна, Льошо!» - плачучи казала вона.
«Марино! Досить! Не плач! Якщо ти будеш плакати, я піду!» – він розвернувся і пішов до компанії.
Вона, хникаючи, пішла за ним. Її мокрі очі та зарюмсане обличчя просто розривало серце Максу і Машці. Її близьким друзям, яким вона час від часу виговорювала все, що накипить. Та заспокоїти її було важко – алкоголь ходив по венам і не давав розуму взяти гору над почуттями. Тут Льоша підійшов до Маринки і, обійнявши її, став поруч. Дівчина була на стільки здивована, що не стала нічого говорити і просто пригорнулась до нього. Того вечора вона вперше зізналась в коханні. Це не було так, якщо судити по її словам. Адже сказала Маринка тоді лише: «Я тебе обожнюю». Та для неї ці слова значили набагато більше, ніж можна було уявити. В ці слова вона вмістила усю свою прив’язаність, прихильність та найніжніші почуття до нього. Отак вперше вона покохала.
часом вам чоловічі обійми понад усе важливі 
