ти носиш в кишені маленькі шматочки зірки,
ніколи не сердишся й вчасно лягаєш спати.
мені ж витягають каміння холодне з нирки
й ховають ключі,- загублені дублікати.
ти любиш туман без чаю з смаком зефіру,
ховаєш мене, неначе б якийсь недолік.
а я одягаю дощ і в колір зникаю сірий,
складаючи дивну ніч з поламаних парасольок.
ти віриш в мої слова та тягнешся до віщунки,
в риданнях шукаєш себе і спалюєш маніфести.
а я декламую сни, мовчу про такі стосунки
й вдихаю ці довгі дні, вивчаючи власні жести.
ти спиш на перині зрад і спогадів ще колючих,
в кишені своїй бережеш уламки якоїсь зірки.
а я не люблю цей біль і тітоньок балакучих,
яким необхідно знати,що вкрали каміння з нирки-
гірко.
а я декламую сни, мовчу про такі стосунки
й вдихаю ці довгі дні, вивчаючи власні жести.
браво!
а окончание - просто бесподобно.. в сердце, гвоздем, ржавым.
болезненный и ноющий, как крепатура, стих. 6-я строка показалась самой явной и реалистичной
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
