Молодим бути добре, – хто б сперечався!
У нас на Україні і справді ніхто сперечатись не буде. А от у країнах Сходу будуть. Та і старенька Європа не поспішатиме погоджуватись. У Японії, наприклад, літнім бути краще. Більше шани, уваги та турботи з боку молодших. Буремні роки становлення та завоювань позаду, можна насолоджуватись результатами прожитого та збудованого. У Китаї хваляться солідним віком, там: «Вам, мабуть, років вісімдесят!» – не знущання, а комплімент життєвому досвіду. У Європі, звичайно, таке за комплімент не зійде. Проте, і там старість у пошані, а ще більше, у комфорті. Люди пропрацювали все життя, заощадили грошей (ніхто, до речі, на державну пенсію не розраховує, у всіх є пенсійні страховки), тепер можна і відпочити. Туристам часто доводиться спостерігати на міжнародних курортах такий феномен: якщо відпочивають молоді, – це з пострадянського простору, з інших країн на курортах відпочивають літні люди. Сказала б «пенсіонери», та язик не повертається. Не в’яжеться якось це слово із зарубіжними курортами, чи не так?
Ми таки здорово відстали від Європи, хоч у ній і живемо. Про Японію нічого не казатиму, від неї ми відстали не надовго, а назавжди. Однак, з огляду на поступ, чи не варто було би переглянути деякі постулати сучасного українського менталітету? Воно, може, й зміни підуть веселіше. І нам, пересічним громадянам, робота знайдеться, не всю ж її уряду та керівництву виконувати.
Молода студентка творчого вузу розповіла якось приголомшливу історію. У студентів, майбутніх художників, було перше заняття з малювання оголеної натури. Всі, затамувавши подих, чекали на молоду привабливу натурницю, а замість неї побачили літню, огрядну жінку. Коли вона роздяглась, більшість аудиторії побігла до туалету, їм стало зле. Не те, щоб жінка була потворна, ні. Навіть гарної статури, просто – літня, з ознаками старіння: трохи обвисла то тут то там шкіра, жирові відкладення не згладжені масажами, зморщки та пігментація. Усе те, що переважна кількість жінок за 50 бачить щодня у дзеркалі. Тоді що ж сталося із студентами? Адже кожен з них має маму, парочку бабусь? Чому старіюче тіло викликало таку різко патологічну (не знаходжу іншого слова) реакцію? Та ще й у майбутніх художників.
Пошук відповідей на ці питання видався мені, жінці на порозі зрілості, вкрай важливим. Не хотілось би, знаєте, щоб комусь із моїх синів робилося зле, якщо доведеться доглядати мене настарвік. Пошуки ці дали чимало інформації для роздумів. Сумної і тривожної інформації.
Загалом, те, що відбувається сьогодні у нашому суспільстві можна назвати «мода на молодість». Зі сторінок глянцевих журналів дивляться молоді, привабливі, підправлені та відретушовані за допомогою комп’ютерних технологій обличчя «зірок». Читач, особливо молодий та недосвідчений немає підстав не вірити, що це – справжня краса, природна. А потім починає шукати у житті або й робити із себе такий от «ідеал», рідко задумуючись про те, скільки у цьому «ідеалі» роботи Творця та тата з мамою, а скільки – косметичних хірургів, масажистів, візажистів та стилістів. Красивими вважаються молоде, худе тіло, гарний макіяж, нарощені нігті, певним чином укладене, а то й теж нарощене волосся. У цьому з наполегливістю, достойною більш корисного застосування, нас переконують і преса, й телебачення, і естрада. А такі речі, як глибина погляду, натруджені руки, добрі зморшки від посміху, приваблива глибока особистість якось втратили сенс. Наче справжня краса, природна, відійшла, давши місце продуктам передових технологій. Трошки нагадує модифіковані продукти, – як ви гадаєте?
Зрозуміло, що тут немає місця зрілій зовнішності, достойному старінню, розуму у ставленні до себе та свого тіла. Старіші люди почали соромитись себе: жир, целюліт, зморшки. Жах! Немає моди на мудрість, внутрішній спокій, досвідченість у життєвих питаннях.
Немає моди на одяг, пристойний літнім дамам. Чоловікам простіше, бо молоді мужчини сьогодні мало чим відрізняються статурою від літніх. Я маю на увазі так звані «пивні» черевця, зайву вагу і відсутність мускульної маси, яка б додавала мужності чоловічій статурі. Тому, вибрати одяг чоловікам простіше. Дамам же «бальзаківського» віку доводиться купувати або модний молодіжний одяг трохи більших розмірів, або перекопувати секонд-хенд у пошуках чогось пристойного. Або, зрештою змирившись, «їсти те, що дадуть», без претензій виглядати модно і по-сучасному. Та й якої моди для літніх ми очікуємо, маючи скопища модельєрів, що створюють одяг неприродних (це вам будь-який лікар скаже) параметрів 90х60х90?
Немає попиту на виваженість та професіоналізм. Хочете посперечатись? Подивіться спершу оголошення по найму на роботу. Кожне містить жорсткі вікові рамки від 25 до 35, максимум 40 років. Пенсійний же вік у нас починається із 55-60. І що робити? Куди діти здобутий за життя досвід, у яку комору скласти? До речі, у європейських країнах така дискримінація карається законом. На співбесідах по прийому на роботу менеджери не мають права цікавитись віком претендента. Оцінюють вік лише візуально, тому люди там турбуються про здоров’я та зовнішність. А от у нас дискримінація за віком вже має невтішні наслідки. Менеджери з персоналу по всій країні б’ють тривогу: при достатній кількості працівників на ринку праці все важче знайти справжнього професіонала, тим більше, того, хто міг би навчити молодь. Професіоналом бути не модно, адже професіоналізм – категорія більш притаманна людям немолодим. Модно займати посаду, бути представником популярної професії. Трохи нагадує КВНівський жарт: «Скрипковий майстер Аматі казав своєму учневі Страдиварі: «Головне у скрипці, синку, якісний лак! А буде та скрипка грати, чи не буде…» От так і у нас: головне, диплом купити, посаду обійняти, влаштуватись. А буде з того користь людям, чи не буде…
Модно мати багато грошей. І це можна зрозуміти. Наші багатії – багатії у першому поколінні. Не переходили у нас капітали з дідів-прадідів. Навіть те, що заощадили недалекі предки «з’їли» реформи та інфляції. Пройде багато часу, поки люди у більшості своїй зрозуміють, що у двох палацах одночасно не проживеш і у шість машин не посадиш те місце, яким зазвичай у машину сідають. У людини тільки один, далеко не безрозмірний шлунок, на голову за один раз можна умістити одну шапку, а одні штани – на одну, – ну, те, чим у машину сідають. У Англії є приказка: старі гроші в очі не кидаються. Ну, немає у нас поки що старих грошей! Не заробили наші батьки у своєї, тепер уже минулої, держави великих капіталів, не ті були часи. І це знову приводить їх, і нас, трохи молодших, з ними, у категорію, що її зараз прийнято молодими іменувати «відстій».
Мій старший син, коли я переконувала його у необхідності самому здобувати вищу освіту, запитав: «Мамо, що дав тобі твій диплом?» Ну, зрозуміло ж, йшлося не про те, що диплом дав мені, а про те, що я дала своїй дитині у, так би мовити, «доларовому еквіваленті». Що я могла відповісти? Моє покоління вміє добре працювати, але не вміє заробляти гроші. Що ми маємо, так це поняття про ті речі, яких не купити ні за які гроші. Але це теж зараз не модно.
Знаєте, можна було б, з огляду на написане, усіх стариків країни зігнати у такі собі «дідурні». Хай обживають, нам теж невдовзі знадобиться. Утримує від цього три суттєві моменти. Перше, це те, що для поступу суспільства необхідні такі важливі речі як мета і досвід. Мету поставити можна. І швидко. А от досвід – це висновки з повторюваних життєвих ситуацій, результати набитих гуль, об\'єм історій із серії: «А ось іще був випадок у нашій губернії», при якому по закону філософії кількість переходить у якість. І от досвід – він не купується, не позичається. Він набувається, а для цього потрібен час. Багато часу, протягом якого людина втрачає молодість. Друге – це Біблійне пророцтво про те, що у останні часи перед Кінцем світом управлятимуть молоді. Старих перестануть поважати, слухати, з їхнім досвідом перестануть рахуватись. І людська цивілізація вийде на фінішну пряму до суду і загибелі. Я вірю Біблії. І третє. Рано ще сходити нашим старим зі сцени життя. Молодші ще не навчились важливої для щастя і любові речі – прощати. Ми не простили наших патріархів за знівечену країну, за поруйновану віру, за страх перед репресіями, за генетично передане злодійство у заводських, колгоспних і держаних масштабах, за невміння достойно збудувати себе, сім’ю, життя. Для прощення потрібно каяття. А його немає.
4.03.2009
ID:
241154
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.02.2011 09:05:51
© дата внесення змiн: 15.02.2011 09:05:51
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
