Я в серці ті пахощі чую.
Вже. Все-ще. Навіки.
Цілую твої я повіки,
Вкрадені долею-болем.
Слова–недоріки.
І докір собі за мовчання.
Ти пахнеш весною,
А я життєдайним (стражда)нням.
І я ще так добре все чую.
З тобою ж.
Цілую твої я печалі,
Свої ж залишаю на потім –
Усе як у казці, лише ідеали
З життям перебрали.
Цілую свої я примари
Такі вже реальні. До сліз.
І слизько – з тобою упали
На дно, де немає надій.
Я чую тебе ще так ясно.
Колись ти погаснеш?
Хороший вірш.. Хоч може трішки перенасичений словами й образами. Їх ефектами точніше. Але це не біда. Навпаки поважаю Ваш стиль за те, що не сприймається легко, а просить задуматись. Над кожним словом і виразом.
І у мене скалося враження, що там, поміж рідками і виразами дуже багато Вас є!
Діана Буцко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
надзвичайно приємний коментарій. я в кожній букві.
дякую за візит!
