Горджуся, що не вмерла Україна
В важкі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч й падала - уперто піднімалась.
Її тягнули всі у різні боки,
Тягли, немов з берізки, з неї соки.
А вона буйним цвітом оживала!
Не загубилась у Литовськім царстві,
А в вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.
Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Кремсали її тіло недобите.