Життя гойдається на тоненьких нитках
і мрії розбиваються як скло.
У чому ж сенс у прожитих роках?
Чи й далі б все воно так йшло?
Безглузді речі й непотрібні справи,
жахливі вчинки й невиправні помилки,
і душі, як засохлі мертві трави,
і долі, як обламані гілки.
Нащо життя, коли нема надій,
і серце нащо твоє б'ється,
керуєш ти, немов сліпий водій,
і як кубло дорога в'ється.
А може варто покінчити з цим
і припинити все за раз - та й край.
Хіба життя можливе з тим,
і крикнути в останній раз прощай.
Поставив крапку - і про все забув,
немов нічого й не було,
а поруч раптом янгол промайнув,
піднявши душу грішну на крило.
