І так добре...Тобі вистачає просто бути біля нього,щоб відчувати себе спокійно. Цього досить,щоб забути про всі проблеми,які будуть тероризувати твої думки відразу,як ти прокинешся на наступний день. З ним дуже легко. Нема ніяких зобов'язань. Ти не мусиш виправдовуватись,з ким провела вчорашній вечір. І він нізащо не буде тобі влаштовувати сцену ревнощів,якщо почує,що ти стояла і цілувалась з якимось хлопцем на зупинці.Адже це Друг. Людина,що підтримає,коли тобі важко. Стукне по голові,щоб вибити всі дурощі,хоча знає,що потім отримає зі всієї сили по своїй патлатій голові. Врятує тебе від помилок,що зможеш вчинити в майбутньому. Вислухає,коли це тобі буде край необхідно. Скаже щось таке,від чого стане легше. Хай це буде сказано якось незв'язно,вперемішку з дитячими жартами. Але він не кине. І ти це знаєш. З усієї тієї компанії лише від нього віє щирістю. Чи краще сказати "віяло"? Ти й сама досі не знаєш. Якесь таке дивне відчуття. Інколи здається,що ти його втрачаєш. Ех... Мабуть,саме його тобі інколи не вистачатиме. Але зараз ти просто усміхаєшся при зустрічі і кажеш банальне "Привіт", а потім з ввічливості можеш запитати "Як справи?", хоча інколи просто йдеш,щоб більше не здаватись нав'язливою. Інколи не вистачає його такої трохи похуїстичної філософії...Але вираз їхніх облич при твоїй появі,що просто кричать "Блін,знову вона. ХАй пре поскоріше" відразу спливає в твоїй пам'яті. І тоді ноги несуть тебе в протилежну сторону,щоб їм було краще...
