Навчись мовчати… Не кричати.
Душу свою з глибин не рвати.
Не божеволій. Зупинись.
Отямся. В небо подивись…
Ти дихаєш. За вдихом – видих.
І розумієш, що жива…
Скільки попереду ще кривди? –
Безмежність… В цьому ти права.
Навчись мовчати… Це ж так просто.
І болю не помітить світ.
Хоч серце знемагає гостро,
Нехай у ньому навік слід… -
Нехай!.. Ти виживеш, ти сильна!
І, наче птах в польоті, вільна…
Лише мовчи… За вікном – град,
а в серці власний тихий ад…
Лише мовчи… Терпи! Тримайся!
І спокій тебе знов знайде…
Ти хочеш вірити, зізнайся,
що і за тьмою день прийде.
І зійде сонце… Його промінь
так ніжно у твої долоні…
Ти не лякайся, а помрій.
Його теплом себе зігрій…
І все ж мовчи… А град вже стих.
Лиш натовп під безмежним небом…
Ти не для них, не для чужих.
Лише своя, лише для себе.
Та й нащо іншим знати те,
що сніг вже скоро замете?..
Не зрозуміє жоден з них,
як важко залишитися в живих...
