Як добре болі вже не знати,
Як добре в небесах літати,
Як добре все не пам’ятати,
А лиш на хвильку біль згадати.
Цей біль жорстокий,
Цей біль невиносимий.
Він твій!
Тобою був спричинений.
А небеса такі прозорі,
А небеса такі просторі.
Ці небеса лише мої,
Тебе не пустять тут свої.
А пам’ять…що це?
Я не знаю…
Тебе забути я стараюсь,
У сни Твої не появляюсь.
А сни такі веселі,
Вони давно уже буз Тебе.
У них гуляю я сама,
Пустити просиш-а дарма.
