Бути як тінь...
Силуетом у колі портретів
Маску відкинь —
Та під нею немає лиця
Образ нікчемний
Що виник в життя трафареті
Та ще й фарби забракло на все
У скупого творця
Бути ніким...
І самому собі вже не рівня
Тьмяним, блідим
В різноперій юрбі — поготів
Тільки лігво старе
Наче тиха душевна катівня
Де шмагаєш себе
Батогами гірких почуттів
Бути чужим...
Жити звіром у лю́дській подобі
Поглядом злим
Шматувати весь світ цей на хрест
І все вити крізь сльози
В багатостраждальній жалобі
І чекати... коли хтось прийде
За тобою з небес
