Лелеки кликали мене і віщували
Біду, яку не оминути за хвилину.
Нагнав той клекіт страху і не мало,
І в горлі стала гостробока слина.
Хто допоможе розбирать завали
Моїх очікувань первинних?
Я, мов малюк посеред зали,
За них хапаюсь, щоб підтримать спину.
Поки десь зріють інші плани,
Мої - розпались на частини.
Загоїти невзмозі рани,
І чутно в небі плач пташиний.
Гадаю, це моя життєва кара —
Червоноока господиня.
Прийшла до мене з карнавалом,
Уходить, залишивши злидні.
