В теплого дощу маленькій краплині
Вмістились Всесвіту і радість, і сум,
З’єднавшись навіки у життєвому плині,
Серед неспокійних, розхристаних дум.
Вона самотньо стікає із прив’ялого цвіту,
Вбираючи тихо крихітні сльози й нектар,
Тих, що собою дорогу встелятимуть літу,
П’янкий аромат лишивши, як пам’ять і дар.
Розсипані вітром пелюстки, як подих надії,
Що втішатимуть чийсь давно втомлений зір,
І попровадять красою серця серед завії,
Туди, де місця немає для тління й зневір.
Вікторія Болібрух
