В котре не знаю про, що написати,
На дні серця завмерли убогі слова,
Та чи стало б їх, щоб все розказати,
У час, коли вже так близько жнива?
Чи стало б чорнила на розлогі рядки,
Які не зможуть всю спрагу ввідібрати?
До неба звернули свій погляд квітки,
Щоб у промені світла Життя відшукати.
Сильний вітер зриває в чергове листки,
Заспокоює дух лиш нескінченність блакиті,
Між сьогодні і завтра затріщали містки -
Посипались роси в Незбагненність сповиті.
Вікторія Болібрух
