Давній вік. Древній Рим,
що покути жадав і офіри…
Імператорський бЕзум
і влада владик – на кровІ…
Сорок мучнів-святих
Не зреклися Христової віри,
В храмах сивих епох
воплотилися в пам’ять живі.
Севастійські святі –
сорок воїнів честі, страждальців…
Умерзали в льоди,
та кріпилася вірою плоть…
І тверділи тіла,
й кам’яніли катовані пальці…
Стільки муки людської
жадав милостивий Господь.
В диких війнах епох
все не меншало крові й офіри:
Батальйони й полки,
роти й армії йшли в небуття…
Племена і народи
вмирали за праведну віру,
В круговерті часів
наша битва за волю – свята.
Наших воїв тепер
вже не сорок, не сто і не триста…
З них не ліплять святих,
і не всі досягли нагород…
Та за віру стоять -
у Вітчизну, єдину, пречисту,
Над віками віків –
непоборний, як віра, народ.
гарно
