Він такий молодий, а чоло посивіло.
Вона ж біла голубка земної краси.
Він красивий і сильний, та зранене тіло.
Вона ж сяйво зорі і проміння весни.
Зібрав тіло в кулак, йде дорогами долі,
Бо він мужньо несе свій життєвий тягар.
А вона ж наче сонце і вогник любові,
Її ніжність - то небо, серпанок із хмар.
Приспів:
Серця свої коханням обігріли,
У щасті разом літо і зима.
Хай за вікном сніги лягають білі,
А поміж них заквітчана весна.
Тепер тече у даль ріка любові,
Джерельні їх і чисті почуття.
Кохання - те у музиці і в слові
І житиме до віку у серцях.
А в руках його сила, яка їх тримає,
Його плечі - броня, вона завжди за ним.
Її віра і вірність обох окриляє,
Він для неї зумів повернутись живим.
Поміж куль у диму зігрівало кохання,
І думками до неї на крилах летів.
Це для нього виходила в ніч зірка рання,
А він місяцем в небі для неї світив.
Автор Зоя Журавка.
Гарний вірш! 
(У третьому рядку на один склад більше, вибиває з розміру. "Він красивий і сильний, та скалічене тіло." Може краще "зранене тіло"?) 
