Сьогодні вчора вже нема.
Сьогодні завтра не настане.
Не вкриє день нічна пітьма
І сонце уночі не встане.
Всьому відведений свій час.
Не прийде знов те, що минуло.
Його, мов порох той, від нас
Назавжди вітром часу здуло.
Але чи повністю? Невже?
Ось в чім питання полягає.
Звичайно, ні, бо береже
Те пам’ять, що його тримає.
І в будь-яку потрібну мить
Вона нам може поміч дати,
Щоб те, що нам прийшлось прожить,
Як ми забули, пригадати,
Згадати так, немов воно
В нас знову наяву стається,
Хоча й минуло вже давно
І більше вже не повернéться.
Та пам’ять зберіга усе
Й хоч часом нас вона лишає,
Та як повернеться, несе
В минуле, в нього нас вертає.
В минуле можна ся вернуть
В думках, коли його згадали,
А от в майбутнє зазирнуть
Не можна, як би не бажали.
Адже нам час не обхитрить,
Неначе ту малу дитину,
Пришвидшити чи зупинить
Не вдасться ані на хвилину.
Євген Ковальчук, 24. 10. 2019
