*****
Чекаю я, чекаю…
Чого? І сам не знаю.
В житті, мов на вокзалі,
У людському загалі
Душа моя блукає
І поїзда чекає,
Який би не лукавив,
Який її б доправив
Поміж життя стежинок
Без спину, без зупинок
До щастя, мрії, цілі,
Аби вони на ділі
Себе ж і проявили,
Себе в життя втілили,
Душі моїй страждати,
Журитись-сумувати
Ніколи б не давали;
Аби вони враз стали
Всі друзями для неї,
Аби всі привілеї,
Всі їхні переваги
За пильної уваги
Вона б цілком пізнала
Й себе більш не картала,
Не мучила, бідашна,
Сердешна, бідолашна;
Щоб їх в життя ввібравши,
Як слід застосувавши,
У розпач не впадала,
А жила й процвітала.
Євген Ковальчук, 11. 10. 2019