розійдусь у тобі, рідна мово,
краплями роси...так невагомо
в океані із твого повітря
буду завжди легка, чиста, світла...
чи дощем проллюся в твої ріки
і джерельцем стану... скільки втіхи!..
буду бігти садом, чистим полем
між корінням потечу...а згодом
зійду квіткою поміж квітками...
зачаруюсь диво-пелюстками
і щаслива, що знайшлася в тебе,
задивлюсь у твоє чисте небо...
споглядатиму безмежну височінь,
як робили це багато поколінь...
ти є неосяжна, рідна мово,
зорями сіяє твоє слово...
у твоїх глибоких небесах
пізнання, шифроване в словах...
зорепадом падають слова,
я дивлюсь й милуюся сама -
скільки в них відтянків, барв, краси,
світла, музики, щемної чистоти!..
я пелюстками душі вберу слова -
хай зростає, гріючись, душа...
хай підносить серце рідна мова,
та окрилює...а я ось знову
світом чарівним її полину -
птахом на зелену полонину...
розіллюся сонячним промінням,
розійдусь розмаєм і насінням...
знову й знов в тобі я проростаю...
мово рідна, я тебе кохаю....
