(невигадана історія)
Коли над Чортковом займались
Прозорі травневі світанки,
Собою красу доповняли
Вродливі чортківські панянки.
Що йшли, неквапливо, у справах
Повз Ратушу, Ринок і Храм
Юнак завернув на бруківку
І не повірив очам!..
Вродлива білявка всміхалась
Тим променям, Сонцю й теплу́
І він закохався одразу
Та жеврив надію малу,
Що, більше дізнавшись про неї,
Їх Доля примхлива зведе
І він цю красуню ранко́ву
З собою в життя поведе.
Та правда про неї для нього
Зросла надгірким полино́м,
Замі́жня була Ярослава
І мрії розвіялись сном...
Лиш матері хлопець признався,
Сказав, що ТАКУ не знайде
То й сенсу немає женитись
Й священником бачить себе.
Не знала про це Ярослава,
Та доля їх знову звела,
Коли приходила до Храму
Й в молитві торкалась чола.
Роки́ невблаганно минали,
А він тут поблизу служив,
ЇЇ духівник, вже під старість,
Та тайну свою всеж відкрив.
Коли не з'явилась у Храмі,
Додому на сповідь прийшов
Й по сповіді сам сповідався,
От тільки слова, як знайшов?
Подякував їй, що ченцем
Він став винятково з-за неї
І до цих пір тільки мати
Торкалась до тайни цієї.
Відміряв Господь Ярославі
Пове́рх дев'яносто років
І у останню дорогу
Її той "юнак" і провів.
Нечасто в житті така ВІРНІСТЬ
Насправді стрічається нам,
Коли її маєш у со́бі -
Надчистий той внутрішній ХРАМ.
31.12.2021 р.
