Поет, художник!
Що – по-перше?
Епікуреєць, чи відлюдник
перевершив?
Бунтар упертий – для Творця,
З руками хлібороба і митця!
І час іде, і знову ставить іспит –
(Що ж записати після риски?)
Буття чи небуття?
Та все ж таки – БУТТЯ,
У проявах всебічних,
де сміття
Здуває вітер, і такого тиску,
Що думаєш –
А чи вціліють зерна
Розумного і вічного сьогодні?
І сумніваєшся в усьому,
і не певен,
Бо вітер дме, неначе із безодні,
Неначебто із чорної діри,
Перевертаючи все з ніг і догори
Ногами.
Ні, та все ж таки на ноги
Він ставить все.
І слава Богу!
І серед розладу,
повсюдної розрухи,
Дай Боже,
щоб не відмовляли руки,
На довголіття працювали гени,
І часу тиск витримували вени,
До серця дослухався розум,
Поезія коригувала прозу,
А перша – в музику високу
Вслухалась серцем з свого боку.
Інакше існувати світ не зможе
І то є воля Божа!