Я пама‘ятаю той останній подих..
І пам‘ятаю ті калюжі крові на снігу.
Ще пам‘ятаю радість Муравйова,
Коли потрапили ми в ту «біду».
Нас було двадцять сім,
Студентів та курсантів-юнаків.
Хтось мріяв повернутись і довчитись,
Хтось до генерала дослужитись..
Ми захищали свободу Батьківщини,
Щоб рідні наші жили в спокої та мирі.
Не вміючи тримати й шаблі у руках,
Ми боронили рідний край.
Якою ж злістю наповнились очі
Муравйова, коли його воїни
полягли на полі бою.
За це і він нам відімстив.
За те, що виграв тут не він!
За те, що дали змогу УНР укласти
«Берестейський мир»..
І не одразу нас Вони убили,
Закатувати до смерті хотіли,
Та ми, незламні діти Батьківщини,
Боролися за життя на Україні.
Коли ним було сказано:«Стріляй»,
ми на прощання заспівали гімну нашого слова..
І ми, нівчому ще не винні діти,
Були розстріляні тут, на станції «Крути»..
