«Я – як і всі. І штани з полотна...
І серце моє наган...
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!»
Євген Плужник. Збірка ДНІ
1926
Що? Несподівана ніч?
Усе,
Все в ній таке… Зловісне…
Вип’є мене і тебе…
Трясе...
Незрозуміла дійсність.
Я зневажаю її.
А ти?
Зможеш стати до бою?
Що як згорять рятівні мости?
Як лишатись собою?
Я зневажаю її
Та ба -
Сил у мене замало.
Меч Арея хитра злоба
Перетворила в рало.
Хто напророчив життя
Мені?
Зигзиця також хотіла!
Не рала –
Меча б зі сталі-броні,
Щит самого Ахілла!
Пишу історію.
На полях.
Знаю: вилізе шило.
Залишу у спадок дітям
Страх
Так,
Як мені лишили.
Ніч остовпіла і так
Стоїть,
Наче заклякла чапля!
І лише ранок вип’є
Її
До
Останньої краплі!
Вип’єш життя до дна
Та бува:
Дно не останнє справді…
Ніч остовпіла, але трива,
Бо відчуваає зраду.
Ти наодинці
З сотнями ран,
І душа – вишиванка…
І справді,
Серце твоє – наган!
Лише б дожить до ранку!.
18.02.2021
