Він був батько солдатам. А мав ледь за тридцять!
Він був справжній майор – не паркетний казкар.
А сестрі ще і досі маленьким він сниться:
По дорозі йде Льоня й несе свій буквар.
– Ми ж свої, українці, – і очі нещирі
Опустив той з місцевих, що згодом «навів».
Зрозумів Леонід: тут – як в лісі у звірів,
Дав наказ і «секрет» у засаді заліг.
Двоє снайперів тих не забудуть ніколи,
Як у сплячих стріляли вночі вороги.
…Ця дорога вела Леоніда до школи –
Стала шляхом, що ним вже не йшов, а несли.
