до мене прийшов вигнанець.
увесь горів
за безцінь хотів забрати щипту
гріхів,
яких не пробачить
вищий небесний суд
а в мене один лиш гріх
- я вкрала сльозу.
сльоза та була червива, багряна, глевка
стікала болюче
і пахла як з молока
вона неспроста, мов тягар,
мов потоп віків
вона пам'ятала усе -
крім чоловіків.
тремтіла від сонця,
вбирала історій туман,
дурманна сльоза --
не сльоза,
а звичайний тим'ян,
дика й вразлива,
без огріхів на щоці,
мов домовина,
ховала чужі рубці.
вигнанець горів
і тримав у руках ЇЇ,
глухонімий.
він кричав і на мить прозрів:
той гріх - невимовний біль
непочута я.
стікала сльоза
по лезу із пекла в рай.
