Мов кошенятко лестишся до ніг,
Виблискують бездонні хвиль очиська.
Камінчики намощують поріг.
Вода тепленька і прозоро-чиста
Влаштовує до берега забіг.
Грайливе, мудре, мов жива істота,
Запрошуєш в обійми чарівні.
І зваблюєш, позбавивши оплоту,
Даруєш миті справді неземні
І для душі високої й для плоті.
Буваєш, як маленьке кошеня,
Ласкаве, ніжне, біле і пухнасте.
Та згадую себе, мов мишеня,
У шторм і хвилі – ти тоді зубасте
І кігті випускаєш навмання.
Люблю в тобі і кошеня, і кішку,
І весь багатий твій бездонний світ.
А ще, зізнаюсь, – місячну доріжку
Та зір небесних голубий відсвіт.
Люблю тебе читати наче книжку…
У тобі, Море, також є політ!
18 серпня 2018
(с) Валентина Гуменюк
