|
(армійська легенда)
-Тато, тато, дивись, ми гадюку,
Упіймали в гаю біля річки.
Чи забити нам палками злюку,
Раптом вкусить когось у травичці?
-Сину, трохи чекай, ні, не треба,
Краще хлопців гукай на веранду.
То не людська, убити, потреба,
Нумо, щось розкажу,збирай банду!
Ще коли не женивсь я на мамі,
Знаєш, був на війні у Афгані.
Важко було в жорстокій програмі,
Пам'ятаю я це мов в тумані,
Наша рота в одному аулі,
Шлях на місто Герат захищала,
Мені якось щастило від кулі,
Молоді, нас це все не лякало.
Мрія - відік додому привезти,
В наші Богом забуті хрущоби...
Нас жахали гір згоря асбести,
Але я всеж пішов, наспір, щоби.
Я дивлюсь ,поруч кобра, і яйця,
Діточкам інкубатор зробила.
А було молоко і окрайця,
І змія, мов здалося , що мила,
Я налив молока їй тихенько,
Відійшов, a вона все поїла,
І на завтра прийшов,знала б ненька!
Її з жаху забрала б могила...
Так її годував досить довго.
Міркував, що вона мовби звикла,
Але швидко, раптом, нетактовно,
Блискавично на ногу , і ікла,
Вже ось тут, біля мого обличчя!
Очі в очі, і комір роздутий!
Обвилася десь у передпліччя,
Погляд в душу, немов демон лютий!
Я й не счувсь скільки вибігло часу...
Мене мов би правцем прихопило,
Думав все вже, гайки, нема спасу,
Але кобра зійшла, відпустила...
Так немов би не сталось нічого...
Я задкую , й вертатись до роти...
Але краще б помер , їй же Богу...
Всі вже мертві...Душмани,ці скоти,
І поранених помордували...
Всі порізані...Голови поруч...
В КДБ мене довго тягали...
Мов би я наробив це власноруч...
Та змія , набагато з них краща.
Врятувала, стояв дві години!
Досі мариться погляд і паща,
Ось ізвідкии волосся сивини.
Був я чорний, а став сивий-сивий!
Я відсидів, зустрів твою мати...
В мене ти, такий добрий, красивий,
Це людське - добро злом повертати...
Оксана Самохліб 2020 @Kseni Berkeli
ID:
887715
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Урбаністична лірика (міська)
дата надходження: 02.09.2020 19:42:14
© дата внесення змiн: 02.09.2020 19:42:14
автор: Ksenia Samohleb
Вкажіть причину вашої скарги
|
