Урок історії на тему «Депортація татар (18. 05. 1944. ) »
Тоді ішов четвертий рік війни,
Коли робився геноцид свідомо:
Татар етнічних зовсім без вини
Землі лишали, прав і навіть дому…
Півмісяця в товарняку в путі
Після п’ятнадцятихвилинних зборів…
Пообіч колій – тисячі життів
Зарили… Біль везли з собою…
Узбекистан чекав їх і Урал.
Ніхто не обіцяв для них палаців –
Цехи холодні, смерть, лісоповал…
Відігрівали душі у землянці.
Незгодних діставали й звідтіля,
Їм вироки спонтанно готували…
Чекала їх десятки літ земля,
Та чужина не одного сховала.
І ось той час, коли збулися сни
Після поневірянь їх по Союзу.
Повітря рідного вдихнули жмут рясний.
Татарська пісня розлилась в окрузі.
Так ластівки радіють щовесни,
Коли вертають з чужини додому.
Раділи так, але не всі вони
Після розлуки в півжиття потому.
Хтось до землі притиснувся грудьми,
Хтось цілував її, сльозою вмивши,
Здавалося, що змовкли всі громи…
А хтось… вмирав, від мандрів утомившись.
Над Кримом знов навис репресій час:
Татари під арештом, в казематах.
Імперія усілась на плечах…
То чи не досить на собі тримати?
А мо’, пора вже бряхнуть зо всіх сил
Й самим на своїх землях панувати?
Щоб вільними росли донька і син,
Усім народом треба повставати!
18.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
