Розхвилювалося Чорнеє море
З вітром на ноті високій говорить.
Ой лишенько! Що ж це за горе?
За обрієм сонечко, ген, майорить.
Високо в небо чайки злетіли,
Від хвилі морської втікали вони.
Насолоди такої аж ніяк не хотіли,
Змахнули крильми, мов звуком струни,
В небесних просторах, вмить, розчинились.
Ворожнеча із вітром ще довго тривала,
То хвилі здіймались, то легко котились,
Пінились, мінились - боротьба чарувала.
Хвилююче шуміли, грайливо так сріблились.
З-за обрію сонечко весело всміхнулось,
Золотими променями хмари розгорнуло.
"Повертайтесь, чаєчки", - здалеку почулось.
Море одежину блакитну одягнуло.
Відступився вітер, зітхаючи поволі,
Заіскрилось море синіми вогнями,
Повернулись чайки, хоч і дуже кволі,
Звеселили море гучними піснями.
Навіть у природі " домовленість " існує:
Між вітром та між морем, між хмарами та сонцем.
Чому ж тоді, людино, рука твоя руйнує.
Все похапцем хапає, блукає манівцем!
11. 05. 2020
