Голки звуків встромляються в полотно тиші,
стібками викладають візерунок мелодії,
спиралі полотна, збагачені, огортають враз,
гіпносповиті, ми заклякли окрилено.
Ніби згорнуто простір, і течії час -
десь далеко, непомітно полишив нас.
Коханий! Ти не можеш тепер від мене піти,
ти моя солодка й щемна рана.
Він мовив: я з тобою, ми разом, кохана,
померкли для мене всі інші світи.
Зорі небесні нам впали на чола,
все пройнято піснею серця, довкола.
22.04.18
*Цього вірша додано у "Семивірш жінці"
