|
* * *
vermore [невермор> - ніколи
В час нічний глухий і пізній, стомлений сидів я в кріслі,
Й шелестів в тяжкій дрімоті сторінками чтива свого;
Стрепенувся я від звуку - наче раптом хтось постукав,
Глухо й дивно так постукав у віконце дому мого.
"Гість," - сказав я - "певно стукав у віконце дому мого,
Тільки гість - і більш нічого".
Скільки пам`ятати можу - грудень був тоді негожий
І небесний спалах кожний створював нічний декор;
Я чекав той час щасливий, щоб прине́сло пізнє чтиво
Сон і забуття від болю по утраченій Лінор,
По святій, що там, у раї, ангели так називають, -
Безіменній тут Лінор.
Раптом якись шелест дивний в пурпуровім сні гардини
Полонив, непевним страхом охопив мене усього.
Та, щоб серце не німіло, все повто́рював я сміло:
"Гість це тільки запізнілий, під віконцем дому мого,
Гість нічний це, запізнілий, під віконцем дому мого,
Пізній гість - і більш нічого".
І отямившись від ляку, у нічну грудневу мряку:
"Вибачайте, сер чи леді," - сміло мовив я до нього -
"Знявся цей небесний гуркіт - такі сильні були звуки,
Що не чути було стуку у віконце дому мого..."
Відчинив я - там нікого.
Тільки тьма - і більш нічого.
Я стояв, впирались очі у гнітючу темінь ночі,
Як рушниці німий, грізний, зведений на мене ствол.
Відповідь чекав даремно - палахнуло небо темне,
Тільки звук один непевний я почув тоді: "Лінор?.."
Як відлуння серця мого...
Дивний звук - і більш нічого.
У журбі про втрату ранню, я запер наглу́хо ставні,
Та почув я звук такий же, тільки віразні́ший звук.
"Так, це той же звук недавній" - я промовив -"там у ставні -
Вітер виє неспроста в ній - наче мандрівник з дороги
Проситься до дому мого.
Вітер це - і більш нічого."
Знову відчинив я я ставні... Ввійшов Ворон стародавній!
І оправив шумно траур смоляного фраку свого;
Під грози гучні акорди крокував він чинно, гордо,
З видом леді або лорда, вздовж вікна того нічного,
Де Паллади бюст й на нього
Сів і все - і більш нічого.
І оговтавшись від шоку, посміхнувся я, щоб спокій,
Щоб такий жаданий спокій повернувсь до мене знов;
Я спитав: "О крук зловісний, де Плутон морок первісний
Хорони́ть в печерах ті́сних, там, скажи, моя Лінор?
Признавайся, тьми творіння, там тепер моя Лінор?"
Каркнув Ворон - "Невермор!"
Цей його раптовий викрик пролунав неначе виклик,-
До таких речей не звик я - він був пострілом в упор;
І мене, погодьтесь, звісно, налякав цей птах зловісний,
У нічну годину пізню вилетівши із-за штор.
Що, в глуху годину грізну, вилетівши із-за штор,
Хрипло каркнув -"Невермор!"
Що пророчив Ворон віщий і який Влада́р й навіщо
Окресли́в цей знак зловіщий, вписаний в нічний декор?
Він сидів свій дзьоб зімкнувши, ні пером не ворухнувши,
Вперся в мене, не моргнувши, мертвим поглядом, в упор.
Похоронний дзвін надії і свої загиблі мрії
Чув я в цьому "невермор".
Та ще раз зібравшись з духом, я сказав йому: "Послухай,
Диявола ти вірний слуга́ чи Царя небес посол?
Коли я цей світ покину і в світи чужі полину,
Чи душа моя зустріне незабутню там Лінор?
Ти скажи мені - зустріну незрівняну я Лінор?"
Каркнув Ворон - "Невермор!"
Птиця ти, чи Диявол сущий, жах одвічний невмирущий,
Покровитель всюдисущий і натхненник бід і зол?!
Забирайся геть від мене! Чом ти вторгся на цю сцену,
У моє життя нуждене, в пам`ять про мою Лінор.
В пам`ять, що єднає душу з незабутньою Лінор!"
Каркнув Ворон - "Невермор!"
І сидить він там, високо, поглядає чорним оком
З бюсту блідого Паллади, проти пурпуро́вих штор
Наче Демон тьми і ночі. Відлітати він не хоче
І з тих пір мені пророчить не знайти душі Лінор.
Він з тих пір мені пророчить - рідної душі Лінор
Не знайду я, "невермор"!
ID:
865999
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.02.2020 14:26:19
© дата внесення змiн: 25.02.2020 14:26:19
автор: Колосок Олександр
Вкажіть причину вашої скарги
|
