І згадала зима, що пора їй надолужити
прогаяний час. І взялася за справу. Сніжком і мо-
розцем нагадала про себе. - Ось я, повноправна
господарка часу і своєї влади нікому не збираю=
ся віддавати. Ну, хіба що сили мене покинуть.
І ось уже в недалекім часі зустрінеться
стара зима з молодою весною, щоб обговорити пи-
тання землі і подвійного громадянства. І захотіла
зима на сконі своїх літ продати землю. Забідкалася
весна. - А що робитиму без землі я?
О! Низький уклін тобі, українська земле,
щедра родюча ниво. О, будь благословенна, українсь-
ка весно, повна сил, краси, натхнення, любові! А ти,
українська душенько, набувай небо! Бо коли тобі з-під
ніг вибивають землю то, щоб не пропасти, не зникнути
безслідно зо світу цього треба триматись за небо. І
коли б ти втратив громадянство рідної землі, то поря-
тунком буде тобі небесне громадянство.
А коли вже небесного немає... Хай кожен за
свою душеньку дбає!