Відстань стелилась слідами в дощах,
І ламаю я щиру посмішку свою.
Ти знову витираєш сльозу на моїх очах
А тіло палає від душевного болю.
Гориш, палаєш і пишеш "Люблю",
Смієшся до мене привітно.
А відстань вбиває віру мою і твою,
Загадуєш бажання помітно
Маленькі, холодні краплинки дощу,
Морозом пронизують тіло.
Ти хочеш упасти, а я не пущу,
Вустами зігрію невміло.
Відстань малює тебе у вікні,
Говорить що скоро побачу.
У різних містах ми сумуєм одні
Ти плачеш! А я, що не плачу??
Запотіло вікно, знову сумую,
Рефлекторно малюю сердечко.
І знаю, що скоро вгамую,
Я нашу дурну суперечку.
А відстань забуде, а відстань простить,
Весь гнів і даремні образи.
Бо серце палає, бо серце горить.
Бо знає, що будемо разом.
