У темну воронку летять без упину
Вагони із часом, вагони з життям,
Стою не одну вже цілісіньку днину,
З закрученим в банці квасним почуттям.
А протяг затягує сиве волосся
І тіло змерзає від швидкості літ,
Із рук впала банка, усе розтеклося,
На темній підлозі залишився слід.
Мабуть, не на тому пероні з'явилась,
Та руки і серце, на жаль, вже не ті,
Не втримали банку холодну, розбилась,
Померли метелики десь в животі.
Навколо так тихо, лиш часу вагони
Щодня пролітають в незвідану даль,
В уламках і плямах завмерли перони,
Затягує протяг в воронку печаль.
***