І
Купиною осінньої аури
догорають кущі,
а за тучами вітер у траурі
сіє-віє дощі.
ІІ
І написано, і переписано...
Ой, було-не було –
заримую-но сяючу лисину,
а не хмуре чоло.
Що на неї, буває, не капає –
за огріхи мої!
Але німбами орія-арія
обрамляю її.
І тому оминають аматори,
ігнорують сноби...
За поезію і за метафори
ми побили лоби.
І не соромно. Є ще епітети
і буяє трава...
А кому не дано це помітити,
хай римує слова.
ІІІ
Є нечитане і недочитане...
Напишу я іще, –
що моєю журбою нанизане,
змиє осінь дощем.
