Мов кішка, відчувала місце болю
Маленька жінка з сірими очима.
Душа відігрівалася в обіймах,
Та згодом виривався він на волю,
Бо дратував цей спокій, прагнув зміни,
Бо вабили до себе очі сині.
Проста і непомітна – скло прозоре
У вікнах часом так не помічають,
Звичайних, звичних часом ображають,
В чужих калюжах бачать світлі зорі,
Та в наскрізь штучному шукати годі,
Те, що існує тільки у природі...
....Її ховали вранці, в понеділок.
На пам"ять - квіти, диски. І світлині.
Там очі…Ні! Не сірі! Ясно-сині..
Чи світло, чи дефекти фарби, плівок,
Чи, може, в круговерті зрад не бачив?
Чи зможе він колись собі пробачить?
Печально ... і глибоко!.. 
Дякую 
